Фінансовий менеджмент - основа управління банком

Фінансовий менеджмент - це управління фінансово-економічною діяльністю банку, тобто процесом формування його ресурсів і їх використання з метою забезпечення прибутковості діяльності та зростання вартості банку.

Фінансовий менеджмент включає:

  • • управління капіталом;
  • • управління активами і пасивами;
  • • управління ліквідністю;
  • • управління прибутковістю;
  • • управління банківськими ризиками;
  • • фінансове планування і бюджетування;
  • • систему обліку та інформації;
  • • управління капіталом.

Управління капіталом передбачає:

  • 1) обґрунтування його достатності відповідно до обсягу, структурою і змістом активних операцій банку. Чим більше частка ризикових активів, тим порівняно більшого розміру потрібні власні кошти. У будь-якому випадку банки з високою часткою капіталу вважаються більш надійними і конкурентоспроможними;
  • 2) вибір оптимального для даного моменту способу нарощування капіталу. Розрізняють такі способи:
    • • найважливіший внутрішній джерело зростання капіталу - прибуток. Її розмір пов'язаний з дивідендною політикою банку (встановленого розміру доходу на акцію). Банк зацікавлений в збереженні старих акціонерів і залученні нових, тому прибутковість акцій повинна бути не нижче прибутковості інших інвестицій з аналогічною ступенем ризику;
    • • збільшення статутного капіталу банку у формі АТ можливо за рахунок повторних емісій акцій, що пов'язано з високими емісійними витратами [1] ;
    • • залучення субординованих кредитів;
  • 3) облік вартості і ризиків залучення коштів клієнтів та інших кредитних організацій.

Остаточний вибір джерела збільшення капіталу робиться з урахуванням сукупності різних факторів.

Управління активами і пасивами передбачає використання методів формування ресурсів і їх розміщення по активних операціях, які забезпечують оптимальне для банку співвідношення ліквідності, прибутковості і ризику.

При організації депозитних операцій слід:

  • • урізноманітнити депозити за термінами, розмірами та формами, обов'язково виділяючи депозити до запитання, термінові і вклади населення;
  • • особливу увагу приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі підтримують ліквідність балансу банку;
  • • постійно відстежувати залишки коштів на розрахункових (поточних) рахунках і обороти по ним; при наявності на окремих рахунках постійного залишку коштів рекомендувати власникам переводити їх на рахунки строкових депозитів (можливо, на умовах компенсаційного депозиту під кредит);
  • • зводити до мінімуму вільні ресурси коштів на депозитних рахунках (тобто не використаних в активних операціях);
  • • проводити процентну політику, що забезпечує залучення клієнтів-вкладників і процентну маржу (різницю між справляються і сплачуються відсотками) не нижче, ніж у порівнянних банках.

Управління активами передбачає:

  • 1) диверсифікацію активних операцій за ступенем їх ліквідності. Тут виділяють:
    • • високоліквідні активи - первинні резерви [2] (Касові активи, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках);
    • • вторинні резерви - державні цінні папери, позики та інші платежі на користь банку з терміном погашення протягом 30 днів;
    • • інші позики;
    • • цінні папери недержавних емітентів;
    • • основні засоби (будівлі та обладнання) - неліквідні активи;
  • 2) відстеження ризиків і їх зниження, створення резервів на можливі втрати по активних операціях;
  • 3) підтримання прибутковості активів. Залежно від прибутковості операції діляться на що приносять і не приносять дохід. Активи, що приносять доходи, діляться але ознакою їх стабільності:
    • • стабільний дохід - кредитні та інвестиційні операції;
    • • нестабільний дохід - консалтингові та фінансові послуги, що надаються клієнтам за комісію.

Основні методи управління активами. Всі ресурси банку (власні та залучені) утворюють загальний фонд коштів, який розміщується за активами на основі поточних пріоритетів з позицій забезпечення поточної ліквідності, або спекулятивного прибутку (рис. 10.11). Метод вважається ризикованим. Їм в окремі періоди можуть користуватися тільки банки з високою фінансовою стійкістю.

Мал. 10.11. Управління активами за методом загального фонду коштів

Метод розподілу активів, або консервації засобів, має широке поширення в банківській практиці. Він базується на швидкості обігу різних видів залучення ресурсів. Управління здійснюється одночасно пасивами і активами шляхом їх координації за термінами та розмірами (рис. 10.12). Метод призводить до створення всередині банку щодо відокремлених "центрів ліквідності - прибутковості".

Метод призводить до створення всередині банку щодо відокремлених центрів ліквідності - прибутковості

Мал. 10.12. Управління активами за методом розподілу активів (конверсія коштів)

При орієнтації банку на більш повне задоволення потреб клієнтів обидва методи мають недоліки. Попит на кредити і пропозиція ресурсів можуть не збігатися. Орієнтуючись на середній рівень ліквідності, банки менше уваги приділяють клієнтам.

Метод наукового управління активами, або економіко-математичний, орієнтується на максимізацію прибутку при дотриманні нормативів ліквідності і диверсифікації ризиків і вважається найбільш ефективним.

Показником ефективності управління активами і пасивами будь-яким з методів є рівень прибутковості по активних операціях банку. В основі наукового управління активами і пасивами лежать так звані "золоті банківські правила" [3] :

  • • короткострокові пасиви розміщуються в короткострокові активи. Довгострокові пасиви розміщуються в довгострокові активи;
  • • сума короткострокових і середньострокових коштів по активу не повинна перевищувати суму короткострокових і середньострокових зобов'язань по пасиву;
  • • сума довгострокових коштів по активу може перевищувати суму довгострокових зобов'язань банку і його власного капіталу. Термін розміщення не повинен перевищувати термін залучення [4] ;
  • • структура активів: чим нижча частка високоризикових активів у балансі банку, тим вище його ліквідність;
  • • структура пасивів: чим нижча частка вкладів до запитання і більше частка строкових вкладів, тим вище ліквідність.

Управління прибутковістю банку передбачає вилучення за активними операціями доходу, достатнього для покриття:

  • • витрат по залученню коштів;
  • • операційних витрат;
  • • витрат інфляції;
  • • ризиків по дохідних операцій (премія за ризик).

Слід розрізняти поняття, що утворюють систему фінансових результатів діяльності банку:

  • • доходи банку;
  • • витрати банку;
  • • прибуток банку;
  • • прибутковість банку або окремих операцій;
  • • прибутковість (рентабельність) банку [5] .

У табл. 10.1 наведено приклад заповнення форми звіту про прибутки і збитки.

Таблиця 10.1

Форма звіту про прибутки і збитки № 0409807 "Опублікований баланс"

№ п / п

Найменування статті

Дані за звітний період

Дані за відповідний період минулого року

1

Чисті процентні та аналогічні доходи

2

Чисті доходи від операцій з цінними паперами

3

Чисті доходи від операцій з іноземною валютою

4

Чисті доходи від операцій з дорогоцінними металами та іншими фінансовими інструментами

5

Чисті доходи від переоцінки іноземної валюти

6

комісійні доходи

7

комісійні витрати

8

Чисті доходи від разових операцій

9

Інші чисті операційні доходи

10

Адміністративно-управлінські витрати

11

Резерви на можливі втрати

12

Прибуток до оподаткування

13

Нараховані податки (включаючи податок на прибуток)

14

Прибуток за звітний період

Для розрахунку прибутку виділяють процентні і непроцентні доходи і витрати.

Прибуток банку характеризує кінцевий фінансовий результат і відбивається по пасивному рахунку 70801.

Балансовий прибуток (рах. 70801) являє собою різницю між доходами (рах. 70601) і витратами (рах. 70606).

Збитки (перевищення витрат над доходами) відображаються на рах. 70802 (А).

Банки сплачують такі податки:

  • • податок на прибуток;
  • • податок на операції з цінними паперами;
  • • податок на додану вартість;
  • • податок на майно;
  • • податки в дорожні фонди;
  • • місцеві податки і плата за землю.

Податок на прибуток банку нараховується по прибутковості (рентабельності) його діяльності і відбивається в системі показників (коефіцієнтів). До основних показників відносяться:

• рентабельність активів (ROA):

• рентабельність активів (ROA):

• рентабельність активів, що приносять дохід:

• рентабельність активів, що приносять дохід:

• ефективність активних операцій:

• ефективність активних операцій:

• рентабельність капіталу (ROE):

• рентабельність капіталу (ROE):

Грамотне управління прибутковістю банку відображає інтереси багатьох економічних суб'єктів:

  • • банк → прибуток:
  • • держава → податки і стійкість грошово-кредитної системи;
  • • клієнти → відсотки за вкладами;
  • • акціонери → розмір дивідендів.

Управління банківськими ризиками включає:

  • • класифікацію ризиків за їх видами;
  • • виявлення взаємозалежностей між різними групами ризиків;
  • • визначення цілей і принципів управління ризиками;
  • • виділення етапів управління ризиками;
  • • вибір способів зниження ризиків.

Ризик - ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом (варіабельність доходу).

Класифікація ризиків (рис. 10.13) многовариантна: будується в залежності від обраних критеріїв [6] .

13) многовариантна: будується в залежності від обраних критеріїв   [6]

Мал. 10.13. Класифікація ризиків

Найбільш важливу роль в діяльності кредитних організацій відіграють такі ризики:

  • • кредитний;
  • • портфельний (цінні папери);
  • • ризик ліквідності;
  • • ризик зміни процентних ставок;
  • • валютний (ризик зміни вартості активів і пасивів в національній валюті при зміні валютного курсу).

Управління фінансовими ризиками по міжнародних стандартів відбувається відносно наступних ризиків:

  • • кредитного;
  • • географічного;
  • • валютного;
  • • ліквідного;
  • • ризику процентної ставки.

Крім того, виділяються операційні та юридичні ризики.

У міжнародній практиці особлива увага приділяється кредитний ризик, ризик ліквідності, операційного та ринкового ризиків [7] .

Цілі управління ризиками:

  • • уникнути ризику;
  • • утримати ризик за інвестором;
  • • перевести ризик на третю особу.

Принципи управління ризиками:

  • • не можна ризикувати більше, ніж може дозволити власний капітал;
  • • потрібно ретельно прораховувати наслідки ризику;
  • • не можна ризикувати багато чим заради малого.

Етапи управління ризиком:

  • • визначення сфери ризику;
  • • кількісна оцінка ризику;
  • • розробка програми заходів щодо зниження ризиків;
  • • моніторинг (відстеження) ризиків.

Основні способи зниження ризику:

  • • диверсифікація (розміщення в кредитному або інвестиційному портфелі різних за рівнем прибутковості і ступеня ризику активів);
  • • лімітування - встановлення ліміту (граничних сум кредитування, витрат і т.п.);
  • • самострахування - створення резервних і страхових фондів за рахунок кредитної організації;
  • • страхування - перенесення частини ризику на страхову компанію, яка відшкодовує повністю або частково збитки кредитору при виникненні страхового випадку;
  • • хеджування;
  • • оцінка кредитоспроможності позичальника як засіб зниження кредитного ризику;
  • • створення резервів на можливі втрати.

На рис. 10.14 зображений процес управління ризиками.

Мал. 10.14. Процес управління ризиком

Сучасні системи фінансового управління. Мета фінансового управління - забезпечення контролю над рівнем витрат і підвищення рентабельності діяльності кредитної організації.

Завдання фінансового управління:

  • • оптимізація витрат;
  • • створення ефективної системи фінансової діагностики та оперативного моніторингу рентабельності банківських продуктів і роботи окремих підрозділів кредитної організації;
  • • розробка нормативної бази для внутрішнього управління та формалізації процедур управління витратами, доходами, прибутком;
  • • автоматизація аналітичних систем.

Методи фінансового управління. Основою фінансового управління діяльністю банку є фінансовий аналіз (ширше - фінансово-економічний аналіз), бюджетне планування, управління ліквідністю банку.

Під фінансовим аналізом (англ. Financial analysis) розуміється сукупність методів визначення майнового і фінансового становища кредитної організації в минулому періоді і на перспективу, спрямованих на досягнення її фінансової стійкості. Метою фінансового аналізу є оптимізація грошових потоків кредитної організації і забезпечення максимально можливої ​​прибутковості її діяльності при прийнятних ризиків. Фінансовий аналіз - обов'язкова умова прийняття фінансового рішення, він нерозривно пов'язаний з фінансовим плануванням. До основних методів фінансового аналізу відносять метод фінансових коефіцієнтів і метод аналізу грошових потоків (АДП).

Фінансове планування - метод фінансового менеджменту, застосовуваний з метою ефективного формування і використання ресурсів - являє собою систему поточних, оперативних та довгострокових планів. Різновидом фінансового планування в банках в сучасних умовах стало бюджетне планування (бюджетування).

Диверсифікація активів і пасивів за сумами, термінів, ціною відбувається з метою оптимізації прибутку, ризиків, адекватності капіталу. Казначейське управління короткостроковими активами і зобов'язаннями здійснюється шляхом створення казначейства. Казначейський відділ підтримує зв'язок з іншими підрозділами банку на основі постійного моніторингу банківських позицій з точки зору доходів і витрат. Казначейства виникли в зарубіжній банківській практиці на початку 1980-х рр. Їх основною функцією є підтримка банківської ліквідності в процесі управління короткостроковими активами і пасивами.

Сек'юритизація - метод управління активами і пасивами, заснований на комбінації традиційного, комерційного (комісійні доходи) та інвестиційного банківського бізнесу. Сек'юритизація передбачає трансформацію вільно обертаються активів (позик та інших видів дебіторської заборгованості) в цінні папери і хеджування банківських ризиків шляхом участі в фінансових ф'ючерсах або купівлі опціонів.

Бюджетування - процес формування і моніторингу бюджету (доходів і витрат), фінансове планування та управління потоками грошових коштів на принципах господарського (комерційного) розрахунку. У практиці вітчизняних банків бюджетування все частіше використовується останнім часом. Теорія бюджетування тільки формується. Необхідність впровадження бюджетування пов'язана з автоматизацією процесів управління банком в цілому і фінансового обліку - зокрема.

Бюджетування передбачає наявність в організаційній структурі кредитної організації спеціальних бюджетних центрів обліку. Залежно від критеріїв класифікації виділяють центри прибутку, центри витрат, центри розміщення, центри залучення, центри підтримки, змішані центри і т.п.

Центри купують і продають один одному фінансові ресурси і послуги або безпосередньо, або через спеціальний підрозділ "внутрішній банк", яке виконує функції казначейства. Реально рішення складних завдань бюджетування в сучасних умовах можливо тільки на базі його автоматизації, наприклад, використання спеціалізованих технологій типу OLAP (On-line Analytical Processing - оперативний аналіз даних).

Бюджетування включає:

  • • розроблення та затвердження моделі і порядку організації бюджетного планування;
  • • прийняття окремих бюджетів (за структурними підрозділами, напрямками діяльності, операцій);
  • • коригування бюджетів;
  • • контроль над виконанням окремих бюджетів і консолідованого бюджету кредитної організації.

В умовах економічної нестабільності, переходу на міжнародні стандарти банківської діяльності, зростання конкуренції на ринку банківських послуг в зв'язку з вступом Росії до СОТ значення грамотного ефективного банківського управління різко зростає, проте сучасні технології дозволяють російським банкам успішно реалізувати стоять перед банківською системою завдання.