Заплати податки замість «Газпрому» і спи спокійно

1. Податкові маневри: поки на словах
2. Пільги для «національних надбань»
3. Багаті компанії платять менше, бідні громадяни - більше

Росіяни платять «за газ» ще й податки

На відміну від великих компаній, у громадян і малого бізнесу немає можливості вплинути на уряд. Тому під час кризи вони отримали зростання податків замість фіскальних послаблень.

Податкові маневри: поки на словах

В останні тижні знову отримала розвиток дискусія про підвищення ПДФО. Уряд обговорює можливість збільшення ставки прибуткового податку з 13% до 15% і введення неоподатковуваного мінімуму, заявив в кінці березня, незабаром після президентських виборів, віце-прем'єр Аркадій Дворкович. Рішення з цього питання поки не прийнято: проти диференціації ПДФО неодноразово виступав міністр фінансів Антон Силуанов, який вважає, що це підвищить ризики ухилення від його сплати. Про складнощі адміністрування прибуткового податку в разі відмови від уніфікованої ставки говорить і прем'єр Дмитро Медведєв, у ході недавнього звіту про роботу уряду в Держдумі нагадав, що в 1990-і роки прогресивна шкала приводила до зростання тіньового сектора.

Пропозиція підвищити ПДФО виникло як альтернатива податковому маневру 22/22, в рамках якого були б до 22% підвищено ПДВ і знижена сукупна ставка страхових внесків (з нинішніх 18% і 30% відповідно). Однак такий маневр з неминучістю відбився б на цінах і інфляції, яку лише в минулому році вперше з моменту переходу до ринку вдалося знизити до рівня розвинених країн (2,5%). А тому така ідея була на час відкладена. Під питанням поки знаходиться і податковий маневр в нафтовій галузі: Мінфін хоче вже з 2019 року різко підвищити ПВКК в обмін на обнулення експортних мит на нафту і нафтопродукти, тим самим розширивши базу для оподаткування - податок на видобуток платять всі учасники галузі, незалежно від обсягів експорту. Однак проти виступають нафтові компанії, у яких через маневру знизиться рентабельність нафтопереробки: в Росії ціна нафти розраховується за експортним нетбеку, а тому зниження мит приведе до подорожчання сировини для НПЗ.

Пільги для «національних надбань»

Витягти додаткові бюджетні доходи можна було б за рахунок підвищення дивідендних відрахувань державних підприємств. Однак замість 50% чистого прибутку за МСФЗ, на яких наполягає Мінфін, «Газпром» в минулому році направив на дивіденди лише 20% (190,3 млрд рублів 951,6 млрд), а «Роснефть» - 35% (63,4 млрд рублейз 181 млрд). При цьому нафтогазові мейджори раз по раз домагаються від уряду податкових пільг для інвестиційних проектів.

Так, «Газпром» до 2035 року звільнений від податку на майно з об'єктів газопроводу «Сила Сибіру», базою для якого послужить Чаяндінское родовище Якутії - в перші 15 років видобутку компанія не сплачуватиме з нього ПВКК. У свою чергу, «Роснефть» отримала пільгу по ПВКК для Самотлорского родовища, через що в найближчі десять років, за оцінкою Мінфіну, бюджет буде щорічно недоотримувати 35 млрд рублів. Фіскальні послаблення встановлені і для проекту «Новатека» «Ямал СПГ», в перші 12 років реалізації якого будуть діяти нульові ставки податку на майна і ПВКК для газу з Південно-Тамбейське родовища, а також знижена ставка податку на прибуток - 13,5% замість 18%. Сюди ж відносяться і нульові мита на експорт зрідженого газу, якими користуються всі учасники галузі.

Крім податкових пільг, великі компанії отримують прямі державні субсидії. Наприклад, в 2014-2015 роках уряд погодився надати з Фонду національного добробуту (ФНБ) 1,75 млрд доларів Сибуру »і 150 млрд рублів« Новатек »на проекти« Запсібнефтехім »і« Ямал СПГ »відповідно. Будівництво «Запсібнефтехіма» в тому числі ведеться за рахунок коштів «Зовнішекономбанку» (ЗЕБа), на рахунках якого до кінця минулого року було розміщено 575,3 млрд рублів ФНБ. Кошти фонду також були використані для покупки привілейованих акцій ВТБ, Россельхозбанка і Газпромбанка на загальну суму 279 млрд рублів.

Як наслідок, до сьогоднішнього дня ФНБ ліквідний лише трохи більше ніж наполовину: з 3,773 трлн рублів уряду доступні 2,235 трлн, за остаточною оцінкою економіста Кирила Тремасова.

Багаті компанії платять менше, бідні громадяни - більше

На тлі пільг і субсидій для великого бізнесу особливо помітне зростання податків для громадян, а також для дрібних і середніх підприємців - як на регіональному рівні, так і на федеральному. У 2015 році податок на майно став розраховуватися по кадастрової вартості, а не по інвентаризації, як це було раніше. Тоді ж був введений торговий збір і плата з вантажівок масою понад 12 тонн (система «Платон»), а з нинішнього року в Криму, Краснодарському, Алтайському і Ставропольському краях діє курортний збір.

З 1 січня 2018 року звільнення від ПДВ не діє для сільгоспвиробників, які сплачують єдиний сільгоспподаток (ЕСХН) і мають річний дохід понад 100 млн рублів - до 2022 року за рахунок щорічного зниження на 10 млн рублів ця планка опуститься до 60 млн.

Зростають і неподаткові виплати: наприклад, в Москві з 2014 року територія платного паркування діє не тільки всередині Бульварного кільця, але і всередині Третього транспортного.

При цьому федеральний уряд, крім підвищення ПДФО, обговорює способи збільшення частки самозайнятих, справно сплачують податки, - для цього, можливо, буде створено мобільний додаток, через яке блогери і репетитори будуть безпосередньо взаємодіяти з Федеральною податковою службою (ФПС). У докризовий період це могло б стати одним з рішень на шляху виведення самозайнятих з «тіні», однак під час кризи логічніше було б продовжити для них податкові канікули, термін дії яких закінчується в нинішньому році.

Виправданою була б і повна відміна податків на сукупний дохід, які встановлені для малого бізнесу (ЕСНХ, податок на поставлений дохід, спрощена система оподаткування та ін.): В 2016 році, за даними Федерального казначейства, на їх частку припало лише 0,8% доходів консолідованого бюджету - 23,3 млрд рублів з 28,2 трлн.

Однак цих заходів немає в порядку уряду, яке, навпаки, підвищує податкове навантаження всупереч мораторію, оголошеного в 2014 році. Слабкою втіхою служить той факт, що зростання податків був характерний і для криз недавнього російського минулого. Так, в 1992 році уряд Гайдара встановило ПДВ зі ставкою 28%, а також прогресивний ПДФО з діапазоном від 12% до 40% в залежності від величини доходу платника податку. У свою чергу, в кризовому 1998 році був впроваджений податок з продажів всупереч опору Думи, яка спочатку цю пропозицію відкинула. Важкий бюджетна криза 1990-х довів хибність цих рішень: вийти з нього вдалося лише в першій половині 2000-х, коли уряд уніфікував ПДФО (13%), знизило ПДВ (спочатку до 20%, а потім до 18%) і скасував податок з продажів.

Однак в роки реформ це були багато в чому вимушені помилки: в 1992 році в Європі не було країн, де б діяв плоский прибутковий податок, який в той час виглядав екзотикою. Першою на його впровадження пішла Естонія, яка зробила це в 1994 році. Прогресивна шкала тоді була чимось само собою зрозумілим, а високий ПДВ повинен був дозволити мобілізувати бюджетні доходи і знизити бюджетний дефіцит, який в 1991 році, за оцінкою Світового банку, досяг 30,9% ВВП.

У 1998 році зобов'язання щодо підвищення податків російський уряд брало перед МВФ, щоб претендувати на отримання допомоги, яка допомогла б уникнути дефолту: той же податок з продажів був схвалений Думою в липні 1998-го, всього за кілька днів до того, як МВФ погодився надати Росії транш на 4,8 млрд доларів.

Нинішнє ж зростання податків пов'язаний з тим, що у громадян немає каналів впливу на уряд - на відміну від великих компаній, які безпосередньо лобіюють для себе пільги і прямі субсидії. Ось чому корпоративні податки сьогодні часто знижуються, тоді як податки для фізосіб і малого бізнесу, навпаки, зростають. Це в тому числі призвело до спаду реальних доходів, які за підсумками минулого року знизилися четвертий рік поспіль (на 1,7%, згідно з даними Росстату). Однак настільки тривале падіння поки не змусило уряд змінити конфігурацію податкової політики. І це, мабуть, ще б про більша проблема, ніж зростання податків сам по собі.

Зелімхан Муна, керуючий партнер QBF, для Banki.ru