Нафтопереробка найближчого майбутнього СОНАР -2050

1. НПЗ. Як влаштований, які, скільки
2. Експорт нафти і нафтопродуктів
3. Чим міряються НПЗ
4. Оманливі середні цифри
5. модернізація
6. проблеми експорту

Епоху вуглеводнів ховають-ховають, а виробництво і споживання нафтопродуктів у світі з кожним роком приростає. Потужна нафтопереробна галузь у Росії і Білорусі з'явилася ще за часів СРСР, сьогодні лише потрібно правильно їй розпорядитися.

Останні кілька років показують, що справи в галузі йдуть непогано. Після введення економічних санкцій в 2014 році і послідував падіння вартості нафти ми слухали безліч апокаліптичних прогнозів про російську економіку і курсі рубля. Чому вони не збулися? Тому що їх автори за звичкою виходять з картинки 90-х років: Росія виживає за рахунок експорту нафти.

Тим часом частка сирої нафти в експорті поступово скорочується, тоді як частка нафтопродуктів, навпаки, зростає. І зовсім не тому, що раніше гнали нафту, а тепер схаменулися. Раніше якість нафтопродуктів свідомо ускладнювало їх експорт. На те, щоб переламати ситуацію, пішло майже 20 років. Попередні підсумки можна підводити вже сьогодні.

НПЗ. Як влаштований, які, скільки

Перш ніж перейти до проблем модернізації, варто розібратися, а що ж саме належить модернізувати, що собою являє сучасний нафтопереробний завод? Як виглядає нафтопереробка Союзної держави?

Зрозуміло, у кожного підприємства є свої особливості, набір термічних і каталітичних процесів (т. Н. Вторинні процеси нафтопереробки, що дозволяють збільшити вихід світлих нафтопродуктів) може відрізнятися. Однак в цілому з нафтою відбуваються такі перетворення:

Джерело: http://www.nftn.ru/

Для спраглих подробиць - те ж саме на відео.

Таких заводів на території Союзної держави чимало. 2 (Мозирський НПЗ і «Нафтан» - Новополоцький НПЗ) входять в державну компанію «Белнефтехим» і здатні переробити до 25 млн тонн нафти на рік.

У РФ більш строката структура, але в цілому можна сказати, що більшість НПЗ входить до складу тієї чи іншої вертикально-інтегрованої нафтової компанії (ВІНК). Вони контролюють 90% російської нафтопереробки.

Джерело: http://expert.ru

На карті позначені в основному великі НПЗ.

А приблизно ось так виглядає внутріросійський баланс їх роботи:

Джерело: http://www.magistral116.ru

На експорт, як видно з попереднього малюнка, працюють в основному НПЗ західних, південно-західних регіонів і Далекого Сходу.

Експорт нафти і нафтопродуктів

Свого часу Джон Маккейн прозвав Росію країною-бензоколонкою. Але з галузевої точки зору, це можна вважати не образою, а констатацією успіхів у формуванні експортної політики.

З 2000 року експорт нафтопродуктів поступово зростав і досяг в 2016 році 156 млн т: 23,43 млн т - дизпаливо, 49,5 млн т - газойль, 4,5 млн т - бензини, всього близько 80 млн т світлих НП.Тоді як частка експорту сирої нафти має якщо не тенденцію до зниження, то досягла вираженого порогового значення в 240-260 млн т, вище яких експорт не піднімається.

Джерело: http://ruxpert.ru/

Ще вище частка експорту НП у Білорусі. З 18,6 млн т, отриманих білоруськими НПЗ на переробку в минулому році, було вироблено близько 16 млн т бензинів, дизпалива і мазуту (3,6 + 6,373 + 5,568 млн т), з яких 13 млн т були продані на зовнішні ринки.

Чим міряються НПЗ

Як в публіцистиці, так і в спеціальній літературі частіше можна зустріти 2 характеристики, що описують те, наскільки ефективно на НПЗ переробляють вихідна сировина, отримуючи на виході товарні продукти: індекс Нельсона (ІН) і глибина переробки (ДП). Слід сказати про них два слова, щоб в подальшому не плутатися.

Глибина переробки показує співвідношення обсягу НП, отриманих в ході переробки, до початкового об'єму нафти. Глибина переробки завжди менше одиниці через неминучих втрат і мазуту (лише найсучасніші НПЗ можуть забезпечити повну т. Н. Безмазутную переробку нафти).

Другий термін зазвичай зустрічається в західній традиції і описує співвідношення витрат на спорудження установки будь-якого процесу НПЗ до витрат на установку первинної переробки нафти. Отримане співвідношення розраховане для більшості технологічних операцій та носить назву коефіцієнтів Нельсона. Надалі, в залежності від коефіцієнта і частки кожного процесу в переробці, розраховується підсумковий рейтинг Нельсона, який присвоюється НПЗ. Як правило, в просторіччі «індекс Нельсона» використовується як синонім «рейтинг Нельсона для такого-то НПЗ». Відповідно, чим більше на заводі частка операцій з високими коефіцієнтами, чим більше таких операцій роблять з продуктами первинної перегонки, тим вище підсумковий рейтинг.

У галузевих форумах можна знайти ентузіастів як першого, так і другого термінів, хоча це лише погляд на одну і ту ж проблему з різних точок зору.

Оманливі середні цифри

Глибина переробки в Росії за результатами 2016 року перевищила 79%, що підтверджується в т. Ч. Скороченням у 2016 році виробництва мазуту на 21% при скороченні обсягів переробки за все на 5,7% У свою чергу, скорочення переробки - зворотна сторона зменшення частки мазуту в виробництві: в процесі виробництва з мазуту утворюються світлі НП, для чого раніше доводилося переробляти додаткові обсяги нафти.

Стратегія уряду РФ передбачала досягнення 80% глибини до початку 2016 року, проте, коли вона приймалася, ніхто не міг передбачити режиму економічних санкцій, в умовах яких російська економіка живе вже більше трьох років.

З формальної точки зору, 79% - показник країн Східної Європи. Насправді все трохи складніше.

В даний час 8 російських НПЗ мають глибину переробки 90% і вище, їх сумарна потужність - близько 73 млн т нафти в рік, т. Е. Більше чверті нафтопереробки. 3 з них ( «РН-Комсомольський НПЗ», «ННК-Хабаровський НПЗ», «ЛУКОЙЛ-Пермнефтеоргсинтез») мають глибину понад 95%, їх потужності дозволяють переробляти до 25 млн т нафти в рік. Що ж до аутсайдерів з 50-60%, то вони працюють не стільки на ринок, скільки надають послуги з первинної переробки для інших НПЗ. Приклад такої пари - Куйбишевський НПЗ (58,5%) і Новокуйбишевський НПЗ (бл. 90%) компанії «Роснефть».

Додамо, що в грудні 2017 року за планом повинна завершитися програма модернізації Туапсинському НПЗ потужністю 12 млн т і з глибиною переробки 98,7%, який фактично збудували заново.

У Білорусі ситуація трохи гірше. з слів гендиректора Мозирського НПЗ, на його підприємствах глибина в 2016 році знаходилася на рівні 73,66%, на «нафтанам» (Новополоцький НПЗ) - 75. Збільшити це значення до 90-92% планується тільки до кінця 2018 року. Якщо оперувати тільки середнім значенням ДП, може виникнути враження, що НПЗ Союзної держави рухаються приблизно урівень. Як бачимо, це трохи не так.

Під час порівняння переробки в РФ з США або іншими західними країнами слід пам'ятати про цю особливість нафтопереробної галузі в Росії. Якщо, за оцінками уряду, середньої глибини переробки в 85% Росія досягне лише до 2040 року, це ще не означає, що ми відстали назавжди. 10% галузі працюють з тією ж ефективністю, що і в середньому по США, 17% - на рівні НПЗ Західної Європи. Ще близько 25% показують ту саму среднероссійскому-східноєвропейську ефективність. Хоча так було не завжди.

Ось так, наприклад, було всього лише 8 років тому (среднероссійскому ДП на той час - 72%):

Джерело: http://vseonefti.ru

До слова, в американській нафтопереробці теж є свої особливості, а вірніше, своя сформована стратегія: американці вважають за краще переробляти т. Н. легку нафту, а експортувати, навпаки, важку. Довгий час експорт легких вуглеводнів був навіть заборонений на законодавчому рівні, його зняли лише недавно, коли сланцева нафтовидобуток дозволила звести залежність від імпорту до мінімуму, перевівши її в розряд питань економічного, а не політичного характеру (вигідно / невигідно). Переробка легкої нафти менш затратна і вимагає менших вкладень у виробництво і модернізацію активів. Чим саме і можна пояснити високу середню глибину переробки в США - вище, ніж в Європі та Азії. Це переваги наддержави і емітента світової валюти: всі все самі принесуть, потрібно тільки вибрати.

Ще однією причиною стали нафтові кризи, після яких під час президентства Рональда Рейгана була схвалена програма масштабної модернізації нафтопереробки. Вона зайняла близько 10 років і обійшлася в 50 млрд доларів. До остаточного відходу від Бреттон-Вудса навіть США не могли собі дозволити такої масштабної інвестиційної програми. Так, в США, незважаючи на горезвісний культ вільного ринку, модернізація НПЗ перебувала під постійним і щільним контролем уряду.

Це вкрай необхідне уточнення. Справа в тому, що при підготовці даного матеріалу нам попалася стаття , Автор якої з легкої уїдливо пройшовся по застарілим НПЗ, які Росія отримала в спадок від СРСР.

І які тепер необхідно з таким трудом модернізувати. Тим часом слід пам'ятати, що сьогоднішня нафтопереробна промисловість, на відміну, скажімо, від уральських заводів, не виросла з демидовских або строгановских мануфактур, як з дитячих штанців. Гарненько покопавшись в історії НПЗ, можна знайти засновані в 1930-х і навіть 1920-х роках. Чи не знайдемо тільки дореволюційних.

Тим часом навіть сьогодні сукупна потужність побудованих за радянських часів НПЗ дозволяє Росії займати третє місце в світі по переробці нафти після США і Китаю.До того ж останній посунув нас з другого місця тільки в 2000-х, під час свого неймовірного індустріального ривка, наростивши в 2000-2010 рр.потужність своїх заводів з 5400 до 10120 тис. барелів на добу (з 267 до 504 млн т на рік).

модернізація

Як вже говорилося, видобуток і переробка нафти в Росії зосереджена в основному у ВІНК. Взагалі-то вони створювалися в 90-х якраз для того, щоб провести швидку модернізацію НПЗ. Однак швидкої не вийшло.

В цілому можна сказати, що після 1991 року у російських НПЗ було 2 хвилі модернізації.Перша - приблизно з 2003-го до початку 2010-х.Друга - з 2011 року, коли ВІНК підписали з державою в особі Федеральної антимонопольної служби, Ростехнагляду і Росстандарта угоду про глобальну реконструкції та модернізації НПЗ.Друга триває досі.

Строгій залежності, ясна річ, немає, на деяких заводах ці хвилі і зовсім злилися в одну. Що ж до причин, по якій виробники тягнули-тягнули, а потім раптом дружно кинулися встановлювати обладнання для гідрокрекінгу, каталітичного риформінгу та ін., То тут все просто: підтягуватися до рівня якості змушують міркування рентабельності і екологічні стандарти на вміст шкідливих речовин у вихлопних газах . Якраз тому цикли модернізацій в цілому повторюють терміни зміни Євро-4 на Євро-5, а Євро-5 - на Євро-6.

Джерело: Міненерго РФ

Втім, норми ЄС - не єдина причина. Техрегламенти ЄАЕС також передбачають поліпшення якості палива.

На прикладі Туапсинському заводу видно, що НПЗ не тільки модернізуються, а й розширюють виробництво (до початку модернізації завод в Туапсе мав потужність 4,4 млн т). Або, як варіант, будуються декількома чергами і вводяться в дію поступово. Т. е. До кінця десятиліття матимемо не тільки подальше зростання глибини переробки, але і збільшення потужності.

За планами на початок десятиліття черговий етап модернізації мав завершитися приблизно до 2018 року.Однак санкції і падіння цін на нафту внесли свої корективи: у 2015 році 15 з 37 НПЗ заявили про зрушуванні термінів на 1-4 роки, тому на поточний момент очікується, що 120 з 125 нафтопереробних установок будуть модернізовані до 2020 року.До кінця 2017 го - 82-88.

Після чого планують отримати ось таку структуру виробництва.

Джерело: Нафтопереробка в Росії: курс на модернізацію ( «Ернст енд Янг» (СНД), 2014 року)

Слід зазначити, що вважати частки в 2020 році потрібно буде вже від іншого сукупної потужності НПЗ. За оцінкою глави Міненерго РФ Олександра Новака, вона зросте до 400 млн т на рік. Заплатити за це довелося чимало, близько 54 млрд дол. В проміжку 2005-2015 рр. Підсумкова ж сума може досягти 100 млрд дол. Як ми пам'ятаємо, індекс Нельсона описує ще й пряму грошову залежність між складністю вторинних процесів в порівнянні з первинним і вартістю такого обладнання.

В аналітиці за минулі 3 роки неодноразово описаний прийом, яким держава в цей раз стимулювало вкладення ВІНК в модернізацію НПЗ, - податковий маневр. Рішення про нього було прийнято в 2014 році (на 2015-2017 роки) і складається в одночасному:

• збільшенні ПВКК на тонну видобутої нафти (766, 857, 919 руб. за тонну нафти в 2015, 2016 і 2017 рр. відповідно);
• зниження експортного мита на нафтопродукти (48%, 40%, 30% для дизпалива, 78%, 61%, 30% для бензину). Експортне мито на мазут, навпаки, була збільшена (100% в поточному році).
  

Таким чином, стає невигідно вивозити мазут за кордон, а підвищення ПВКК на нафту створює умови для того, щоб найбільш сучасні НПЗ частково заміняли мазутом сиру нафту в якості сировини. Як, власне, вже давно робили європейські НПЗ, які купували російський мазут не як паливо, а як сировину. Однак тепер ця практика буде поступово сходити нанівець.

До речі, такий же фінт з високим митом на мазут, який робить невигідним або навіть збитковим його експорт, ще раніше був використаний в Білорусі.

На білоруських заводах все інакше. Білорусь залежить від імпорту нафти, тутешні НПЗ ніколи не переходили в приватні руки, а держава завжди було стурбоване їх рентабельністю. Тому модернізація Мозирського і Новополоцького заводів триває рівно стільки, скільки Білорусь існує як незалежна держава.

«... До 1994 р тут вже була сформована чітка концепція поетапної реконструкції підприємства на основі вдосконалення наявних технологічних процесів. За останні 10 років нам вдалося втілити в життя дуже багато. Так, в 2004 р пуск установки каталітичного крекінгу дозволив досягти глибини переробки нафти 67% і приступити до випуску бензинів зі зниженим вмістом бензолу і ароматичних вуглеводнів. У 2006-му був введений в експлуатацію комплекс з виробництва бензолу, що дозволило знизити вміст бензолу в випускаються автомобільних бензинах ... 2008 ознаменований пуском установки алкілування з одержанням високооктанової екологічно чистої добавки до бензинів - алкилата. Це дозволило підвищити екологічні властивості моторних палив, знизити вміст сірки, ароматичних вуглеводнів, олефінів і підвищити октанове число бензинів », - розповідав в 2014 році головний технолог НПЗ Олександр Шорец.

Можна продовжувати і далі: установка гидрообессеривания, гідроочищення дизпалива, установка ізомеризації (для випуску високооктанових бензинів, саме завдяки їй завод сьогодні випускає 92-й і 95-й бензини класу Євро-5), установка вакуумної переробки мазуту. Остання операція - монтаж двох установок депарафенізаціі (для виробництва зимового палива) цього літа.

На Новополоцькому відбувалося рівно те ж саме. Інші терміни, але в цілому заводи розвиваються злагоджено. Цілком узгоджується зі знаменитою білоруської «помяркованностью»: не швидка, але невпинний рух вперед.

проблеми експорту

Логістика збуту нафтопродуктів за кордон склалася ще з часів СРСР. Нафтопродукти надходили в термінали Клайпеди (Литва) і Вентспілса (Латвія), Таллінна (Естонія). Одна тільки Латвійська РСР обробляла до 30 млн тонн нафти і нафтопродуктів в рік, що становило на той час приблизно ⅓ сумарного вантажопотоку через балтійські порти. Спеціально для цього в системі нафтопроводів «Дружба» були передбачені відгалуження в порти Вентспілса і Клайпеди. З тих пір багато чого змінилося.

Скажімо, російський транзит через Латвію з тих пір обвалився до 2 млн т (2016), і загальний вантажообіг Ventspils Nafta Termināls тримається на рівні 7,5 млн т в основному за рахунок транзиту нафтопродуктів білоруських НПЗ.

Завантаження балтійськіх портів впала самперед через відповідної політики РФ. З розпад СРСР булу поставлено завдання обзавестися Власний портами на Балтіці. Чи не нужно забуваті, что решение про будівництво порту Усть-Луга, про Який в останні роки Стільки говорять (ще б НЕ Говорити: 10 лет назад его вантажообіг Ледь перевіщував 7 млн т, а в цьом, за прогнозами, повинен Скласти 101 млн т) , прийомів ще в 1993 году. Як очікується, до 2025 року навіть цей значний показник збільшиться до 191 млн т, що дозволить РФ остаточно «розвантажити» Прибалтику і забезпечить запас для НПЗ.

Однак якщо російські виробники в значній мірі перевели транзит на російські термінали, то білоруські немає. В даний час «Білоруська нафтова компанія» (займається експортом НП) має договори про транзит з 12 терміналами в портах 7 міст, 5 з яких прибалтійські (Клайпеда, Вентспілс, Рига, Мууга, Таллінн) і 2 українські (Південний, Одеса).

У зв'язку з цим в середині серпня ЗМІ процитували явно заготовлений діалог глави РЖД Олега Білозьорова і президента РФ Володимира Путіна:

- По нефтеналіву ми дали 50-відсоткову знижку для перевезення з білоруських заводів, але білоруські заводи поки не використовують ні Усть-Лугу, ні Санкт-Петербург, а їдуть в республіки Прибалтики. Ми ведемо дискусію, вони кажуть, що у них довгострокові контракти на цю тему укладені, але ми намагаємося вибудовувати з ними діалог.

- Це потрібно обговорювати в більш широкому форматі. Адже на білоруських НПЗ переробляється наша нафта, інший там немає і навряд чи з'явиться, тому це потрібно «запакетіровать» - отримання нашої нафти від відповідних питань використання нашої інфраструктури.

Зрозуміло, в опозиційної білоруської прессе і виданнях найближчих сусідів з'явилися матеріали про те, що Росія буде примушувати Білорусь мало не в збиток везти нафтопродукти в порти Північно-Заходу РФ, а не в теплі лампові Клайпеду і Вентспілс. Вдалий фон для цього створила і недавня російсько-білоруська «медіа-війна», і скорочення поставок російської нафти на білоруські НПЗ.

Як і будь-яка точка зору, вона має право на існування, однак на її вади ми вказати зобов'язані.

Програму модернізації НПЗ, в принципі, не так розглядати у відриві від розвитку нафтоперевалки через порти Усть-Луга, Висоцьк і Петербурзький нафтовий термінал, оскільки і модернізація, і зміна логістичної схеми в кінцевому рахунку спрямовані на скорочення витрат і збільшення експортних доходів від торгівлі нафтопродуктами, т . е. на підвищення віддачі галузі в цілому. Приблизно як сторони у медалі: їх дві, а медаль все одно одна. До того ж перекидання транзиту в повній мірі відповідає логіці імпортозаміщення, тільки заміщуються не товари, а послуги.

Якщо ці міркування не переконують, то ось більш вагомий аргумент. Проблему переорієнтації білоруського експорту з портів Прибалтики в порти РФ президент РБ Олександр Лукашенко піднімав як мінімум 5 років тому. Сам. Причому всього експорту, а не тільки нафтопродуктів: «Ми дуже серйозно обговорювали цю тему на останній зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним. Ми прийняли принципове рішення про переорієнтацію великих обсягів вантажів, в тому числі калійних добрив, з портів балтійських держав на ваші порти. Нам потрібно дуже серйозно опрацювати цю тематику. Президент Росії однозначно підтримав цю ініціативу. Нам треба домовитися із залізничниками Білорусі та Росії і швидше реалізувати ці домовленості ».

Тут немає нічого дивного. РФ і РБ відправляють на експорт одну і ту ж продукцію. Значить, збутова політика повинна бути загальною, щоб не виникало непотрібної конкуренції і спокус цінових воєн за покупця (все це ми вже проходили на прикладі справи глави «Уралкалія» Владислава Баумгертнер).

З процитованого діалогу можна зробити кілька висновків. По-перше, судячи з усього, знижка на транспортування НП в порти Північно-Заходу (а вона, до речі, тимчасова) дозволяє білоруським НПЗ економити менше, ніж знижки, які вони (ймовірно) отримали в портах Прибалтики і від залізничників Латвії та Литви за збереження транзиту. Скажімо, Латвійська залізниця в цьому році навіть відкрила в Мінську своє постійне представництво. Латвії дуже не хочеться втратити транзит 5,4 млн т білоруських НП (34% від всіх вантажних перевезень в Латвії в минулому році; 4 з 5 тонн нафтопродуктів, перевезених в минулому році по ж / д Латвії, були з Білорусі).

Керівництво НПЗ можна зрозуміти. Якщо їх експорт в 2016 році просів на 23%, то доходи - на 40%. «Нафтопереробка з флагмана економіки перетворюється на збиткову галузь», - констатував Лукашенко на початку червня. Все це змушує керівництво РБ шукати будь-які виходи: налагоджувати давальницькі схеми з Україною, отримувати транзитом через неї нафту з Азербайджану, придивлятися до нафтотерміналу в українських портах і т. П.

По-друге, пакетованих таки доведеться. Однак, можливо, навіть більш глобальніше озвученого «наша нафта, значить, і наші порти». Доходи білоруської переробки дійсно впали, що вже змушує її шукати відсутній мільярд доларів в Китаї. У перспективі подібні метання ні до чого доброго не приведуть.

Тим більше що прелюдію ми вже бачили. Однією з умов поставок нафти в РБ було зобов'язання білоруських НПЗ щорічно направляти в РФ 1 млн т бензинів для потреб внутрішнього ринку. За фактом в минулому році було поставлено 300 тис. Т: керівництво НПЗ діє в розумної ринкової логіки, а також з урахуванням необхідності швидше завершити переозброєння заводів.

Переконати білорусів перекинути транзит в російські порти насправді не так вже й складно. Просто в пакетну угоду доведеться включити більше умов.

1. Заводи повинні без нервів завершити модернізацію. Конкретний механізм фінансування тут вже на другому місці (кредит, відновлення експорту в колишніх обсягах і розділ експортних ринків) - «Це потрібно обговорювати в більш широкому форматі»;
2. Оскільки і Росія досі зберігає частку експорту через ту ж Латвію, навряд чи розумно вимагати 100% -го перекладу транзиту від РБ;
3. Тим більше що світ не зійшовся клином на нафтопродуктах. Та ж Латвія поки ще залишається єдиним з потенційних споживачів енергії БелАЕС, хто прямо заявив: «Ми не будемо блокувати експорт і транзит». Наприклад, в Литві логіку політики Латвії зрозуміли з півслова: «Це, очевидно, пов'язано з економічним співробітництвом, я так припускаю, з використанням, власне, порту (Вентспілса)», - заявив глава МЗС Литви Лінас Лінкявічус. Звідси запитання: навіщо своїми руками допомагати Литві замикати блокаду навколо білоруської атомної станції, штовхаючи Латвію в гурток супротивників БелАЕС?

Одним з можливих виходів могли б стати своп-схеми. Білоруські НПЗ постачають НП на російський ринок, дозволяючи тим самим російським заводам більше працювати на експорт. Після чого білоруські підприємства отримують свого роду надбавку за рахунок експортної виручки російських. Плюс економія на перевалці - потенційно такий «як би експорт» може бути вигідним усім. І не потрібно ганяти цистерни з бензином і дизелем за тридев'ять земель в збиток РЖД.

Або ж домовитися з НПЗ Білорусі про те, що ринок України залишається за ними. По бензину він в основному і так за ними - понад 80% імпорту припадає на Білорусь, а за дизпаливо (53%) є куди поступатися. Натомість же РБ може поступитися якісь обсяги експорту в ЄС, що йдуть сьогодні через порти Прибалтики.

Фахівці ж напевно зможуть запропонувати й інші варіанти вирішення проблеми, крім взаємного шантажу і облоги.