Історія розвитку автобусного транспорту в Києві

На початку минулого століття кияни любили трамваї і візників. Київ у другій половині 19-го століття був чи не єдиним великим містом Російської імперії, де не було практично ніякого громадського транспорту, крім візників. Першу спробу впровадити тут омнібуси (від латинського omnibus - для всіх) - предків сучасних автобусів, які вже курсували Європою, зробив підприємець Левін. У 1879-му році він закупив 7 таких транспортних засобів, кожен з яких був розрахований на 8 пасажирів.

Однак ідея введення більш дешевих, в порівнянні з послугами візників, омнібусів провалилася. Можливо, через те, що технічний стан машин було дуже незадовільним, а їх кількість - недостатнім. До того ж, незабаром Київ став першим в Російській імперії містом, в якому з 1 червня 1892 го року з'явився трамвай. Друга спроба була зроблена в кінці першої декади 20-го століття. Тоді Міська Дума розробила проект введення в експлуатацію восьми автобусних ліній.

Але і цей проект не був реалізований через відсутність підприємців, які були б готові вкласти гроші, до того ж все ще пам'ятали сумний досвід Левіна на цьому терені. В цей час в Києві процвітала трамвайна ера, і жителі міста до інших видів транспорту ставилися дуже критично. Після цього автобусний рух в Києві намагалися організувати ще кілька разів - в 1911-му і 1913-му роках, проте знову кияни відмітали спроби ввести автобуси, відмовляючись їздити ними.

Лише в вересні 1925-го року (точна дата, на жаль, невідома) в Лук'янівське трамвайне депо завезли автобуси-першопрохідці, і незабаром було розпочато регулярні рейси. Це були машини марок «Даймлер-Бенц» і «Фіат», які за розмірами нагадували сучасні мікроавтобуси. Перше регулярне автобусне сполучення було відкрито 10 грудня 1925 го року за маршрутом «Інтернаціональна площа - вулиця П'ятакова» (сучасні Європейська площа та вулиця Саксаганського). Завдяки мінімальній вимогливості до умов експлуатації та обслуговуючої інфраструктури, автобуси на цей раз прижилися.

Автобус ЗІС-16

З 1929-го року автобусний парк Києва почав поповнюватися першими автобусами радянського виробництва, створеними на базі вантажівок АМО-4, АМО-Ф15, Я-3 і Я-6. У 1932-му році в місто почали надходити автобуси ЗІС-8, а в 1938-му - понад елегантні ЗІС-16. До початку Великої Вітчизняної війни в Києві було близько сотні автобусів, які, по суті, мало впливали на обсяг пасажирських перевезень через постійні поломки, недосконалість конструкції і, що не менш важливо, через відсутність придатних до руху доріг з твердим покриттям.

У 1934-му році в боенских провулку (це в районі нинішньої станції метро «Либідська») була організована «Автобусна таксомоторна база №-1», куди надійшли 20 нових автобусів ГАЗ-0330 з дерев'яним кузовом, де було 16 сидячих місць. Незважаючи на часті поломки і значний брак запчастин, вони пропрацювали до початку війни. Варто відзначити, що всі автобуси того часу були фактично переробленими під перевезення пасажирів вантажівками.

У період Вітчизняної війни транспортне сполучення в Києві не здійснювалося, і тільки після її закінчення розпочалося відродження автобусного господарства. Уже в червні 1946-го року в Києві був організований автобусний парк №-1 на вулиці Васильківській, який упродовж наступних тринадцяти років був єдиним таким підприємством в місті. Існує він і досі. У 1946-му році в українську столицю стали надходити автобуси ЗІС-154, виготовлені на заводі імені Сталіна. Це була перша модель, створена не на шасі вантажівки. Це були справжні автобуси вагонної компоновки з революційним в той час рівнем комфорту пасажирів.

Кінець п'ятдесятих для Києва став початком відродження повоєнного міста. Разом з будівництвом нових житлових масивів збільшувалася і кількість пасажирів автобусів. Хоча основний їх потік все одно доводилося на трамваї, а також метрополітен, відкритий в 1960-му році, в перші п'ять років свого існування цю ситуацію не змінив. В початку 1959-го року в ще єдиному автобусному парку міста на вулиці Васильківській було вже 427 машин (ЗіС-127, Ікарус-55, ЗІС-154, ЗІС-155, ЛАЗ-695, ЗІЛ-158, ПАЗ-651, ПАЗ- 652 і РАФ-251). Автопарк обслуговував близько 40 міських, 20 міжміських та приміських автобусних маршрутів. Крім того, був спеціальний маршрут, який прямував території ВДНГ.

До 1958 му році найбільшим за пасажиромісткістю був ЗІС-155, і тільки потім Київ почав отримувати ЗіЛ-158 і ЛАЗ-695, хоча в другій половині п'ятдесятих автобуси ЗІС-155 ще працювали на всіх маршрутах з великим пасажирським потоком. У 1959-му році населення Києва вже досягало 1 мільйона 106 тисяч осіб, і автобусів катастрофічно не вистачало. Крім того, влада думала ще про здешевлення собівартості перевезень. І ось, 10 лютого кияни побачили автопоїзд, оснащений трьома автопричепами зі списаних автобусів ЗІС-155.

Він і став відомим автопоїздом в історії міста - першим автобусним поїздом «Київ». Після проведення випробувань він почав працювати на маршруті №-24 «Площа Толстого - вулиця Козача». Через те, що в Києві дуже складний рельєф, тягнути навіть порожні причепи автобуса було досить важко, тому маршрут був обраний найбільш рівнинний. В кінці грудня 1959 року го на базі вантажного автопарку №-3 був організований автобусний парк №-2, куди були передані майже всі лівобережні маршрути. Був створений і маршрут для автопоїздів, які, правда, довго не пропрацювали.

На початку 60-х років минулого століття в Києві стали з'являтися перші українські автобуси ЛАЗ-695, швидко потіснили старенькі ЗІС-155. У 60-70 роках саме ЛАЗ становили більшість автобусного парку Києва, до того ж в 1964-му році почала надходити модель ЛАЗ-695Е з повітрозабірниками на даху. ЛАЗ-695Е залишався головним автобусом Києва до середини 70-х років, і навіть сьогодні вже легендарний, трохи змінений і вдосконалений ЛАЗ-695М можна зустріти на міських лініях. Конкуренти у ЛАЗу з'явилися тільки в 1967-му році. Це були угорський «Ікарус-620» і ЛіАЗ-677.

Автобус «Ікарус-280»

У 1973-му році в Києві проводилися випробування першого українського автобусного поїзда з двох зчеплених автобусів ЛАЗ-695М. Але з пасажирським потоком краще справлялися зчеплені моделі «Ікаруса-180», які і працювали далі. З 70-их років місто періодично отримував різні моделі автобусів, але не всі затримувалися надовго. Це вдалося лише відомим "Ікарусам-200», які з'явилися в 1973-му році. Згодом жовті тридверні «Ікарус-260» і чотири-«Ікарус-280» стали справжньою візитною карткою міста.

Пік розквіту автобусної ери припадає на середину вісімдесятих років, коли в Києві постійно відкривалися нові автобусні маршрути і поповнювався парк машин. У 1990-му році Київ отримав останні «Ікаруси», і з тих пір ця марка стала для міста історією. У 1992-му році автобусний парк столиці поповнився модернізованими моделями ЛАЗ-2021.

Розвал СРСР позначився на автобусному транспорті міста - в Києві почала гостро відчуватися нестача автобусів. Критичну ситуацію змінило тільки введення маршрутних таксі. Автобуси, які першими стали перевозити пасажирів без надання пільг, з'явилися з трафаретами «Автобусний таксомотор» на експресних маршрутах, які обслуговують Троєщину.

У 1997-му році з'явилися «Газелі» і помаранчеві «Псковавто», втім, це ніяк не позначилося на автобусах, які працювали на основних маршрутах. У 1998-му році до Києва надійшла нова партія ЛАЗ 52527 і ЛАЗ-52523 з одинарними третіми дверима. Після цього були спроби замінити «Ікаруси» на списані шведські буси «Вольво», але без успіху. Тільки в 2003-му році КМДА оголосило тендер на закупівлю автобусів, і за рік місто отримало 30 автобусів МАЗ-105, 80 МАЗ-103, 20 ЛАЗ-525270 і 10 ЛАЗ-А291. Трохи пізніше надійшли три нових 15-метрових «Богдан-А231» Черкаського автобусного заводу. Тоді ж Львівський автозавод представив модель ЛАЗ-А183, з низькою підлогою. Уже в травні 2005-го року місто отримало перші екземпляри цього автобуса.

Сьогодні в автобусних парках Києва налічується понад тисячу автобусів, з яких щодня в рейс можуть вийти лише близько шестисот.