тахеометрического ЗЙОМКА

Тахеометрического ЗЙОМКА, вид спільної (одночасної) зйомки ситуації (контурів місцевості) і рельєфу. Інструментами при Т. с. служать кругові тахеометри і тахеометри-автомати. Круговий тахеометр - повторювальний теодоліт (див. Теодолитная зйомка), пристосований як для горизонтальних, так і вертикальних зйомок. Звичайно тахеометри бувають забезпечені далекоміром і буссолью. Тахеометри-автомати мають пристосування, що дозволяють автоматично отримувати дані, необхідні для побудови плану і вираження на ньому рельєфу.

Особливість Т. с. полягає в тому, що з однієї точки місцевості (станції), одним тільки візуванням (наведенням) на рейку, встановлену в іншій точці, визначається відстань, кут дирекції (див. Азимут) і перевищення. Перші 2 величини служать цілям горизонтальної зйомки і визначають положення точки в горизонтальній площині; перевищення служить цілям вертикальної зйомки, або нівелювання, і визначає положення тієї ж точки по висоті.

На рис. 1 показані станції 0, I, II, III, що утворюють опорний тахеометричний хід між точками 0 і III, висота і положення яких брало відомі з раніше вироблялися робіт. Якби висота і положення кінцевих станцій не були відомі, то для контролю робіт слід було б утворити з усіх станцій зімкнутий багатокутник (один або кілька) або зробити виміри в прямому і зворотному напрямку. Положення до.-л. точки місцевості, напр. 7, визначається щодо станції I і уявного через неї напряму, паралельного меридіану СЮ, за допомогою дирекційного кута А7 і горизонтального відстані I-7 = d7. Відстань визначається далекоміром, а кут дирекції відраховується по горизонтальному лімбу тахеометра або по буссоли. Для визначення висоти (відмітки) тієї ж точки 7 треба знати позначку станції I, к-раю повинна бути отримана заздалегідь по позначці початкової станції, і перевищення точки 7 над цією станцією. Перевищення визначають методом тригонометричного нівелювання. За допомогою вертикального кола тахеометра на станції в точці А (рис. 2) вимірюють вертикальний кут а, візуючи на верх вертикальної рейки в точці В місцевості. Якщо висота інструменту е, а висота віхи v (NM), то перевищення h = dtgα + iv, де d - горизонтальне відстань від станції до точки. Відклавши на вісі від її заснування відрізок, рівний висоті інструменту, і візуючи на зроблену при цьому мітку, отримаємо v = i і h = d tgα. Перевищення між станціями визначають двічі (в прямому і зворотному напрямку). З кожної пари визначень виводять середні. За позначці початкової станції і по пор. перевищенням між станціями обчислюють позначки проміжних станцій. Для контролю обчислень служить відома позначка кінцевої станції. За перевищенням точок місцевості над відповідною станцією і по позначці цієї станції обчислюють позначки всіх точок місцевості, на к-які ставилася рейка при зйомці з цієї станції. Такі точки місцевості при Т. с. називають рейковими (рідше, пікетами). Рейкові точки вибирають на місцевості не тільки для визначення перевищень з метою зображення на плані рельєфу, а й для нанесення на план по окремих точках обрисів предметів знімається місцевості. При Т. с. ведеться абрис (див.), або кроки. В абрисі зазначається відносне розташування рейкових точок, приблизний рельєф і ситуація. Рельєф виражається горизонталями, проведеними на око, або стрілками, що вказують напрямки скатів (рис. 1). Т. с. виробляється звичайно 2 техніками. На одного покладається огляд місцевості, ведення абрису, вибір станцій і рейкових точок. Інший перебуває при інструменті і виробляє відліки по рейці, вертикальному і горизонтальному колам і веде запис в журналі. Обробка записів - обчислення горизонтальних відстаней і перевищень - проводиться зазвичай не в полі, а вдома. Остання робота абсолютно відпадає, якщо Т. с. виробляється тахеометром-автоматом.

Після закінчення польових робіт складається в заданому масштабі план Т. с. (Рис. 3). Спочатку по довжинах і напрямками горизонтальних проекцій сторін або за координатами станцій наносять тахеометричний хід; у кожної станції підписують позначку. Потім навколо кожної станції завдають все рейкові точки і у кожної підписують її позначку. За оцінками станцій і рейкових точок, спираючись на абрис, або кроки, проводять горизонталі і наносять ситуацію. Т. с. найчастіше застосовують в інженерній практиці, напр., при здійсненні с.-г. меліорацій, пошуків для пристрою гребель, при трасуванні доріг і т. п.

П. Шилов

Література: Назаров Н., Геодезія, 2 вид., М., 1949; Орлов П., Курс геодезії, 4 видавництва., М., 1955; Чеботарьов А., Геодезія, ч. 1 - 2, М., 1948 - 49; Шилов П., Геодезія, М., 1950.

джерела:

1. Сільськогосподарська енциклопедія. Т. 5 (Т - Я) / Ред. колегія: П. П. Лобанов (глав ред) [та ін.]. Видання третє, перероблене - М., Державне видавництво сільськогосподарської літератури, М. 1956, с. 663