2. Балансовий звіт банку та його аналіз



Основним інформаційним джерелом для аналізу є баланс комерційного банку.

Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви і власний капітал в грошовому вираженні на певну дату.

Балансовий звіт складається з двох частин. У лівій частині відображаються активи, а в правій - зобов'язання і власний капітал банку. Статті активу і пасиву подаються у балансовому звіті в порядку зменшення їх ліквідності.

Нижче наведена структура балансу комерційного банку.

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням:

А = П = С + К,

де: А - активи, П - пасиви, зобов'язання, К - капітал.

Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними.

Це рівняння відображає фінансовий стан банку. Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм на певний момент часу.

Активи - це ресурси, які контролюються установою, які придбано в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Інакше кажучи, це економічні ресурси, що знаходяться в розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому дохід.

У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості по позиках, цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку та інші.

Зобов'язання (залучений капітал) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла в результаті попередніх операцій і яка повинна бути погашена у визначений термін. Зобов'язання банку передбачають зменшення доходів, які пов'язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб в результаті раніше проведених операцій. Зобов'язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов'язання банку (векселі, облігації, емітовані банком) та інші.

Власний капітал - це різниця між активами і зобов'язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку: для суспільства - це капітал партнерів, для акціонерної компанії - акціонерний капітал. До рахунках капіталу належать сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та інші.

Використання цього рівняння дозволяє візуально, за загальними даними балансового звіту, визначити платоспроможність банку. Підтвердженням того, що банк платоспроможний, є превалювання його сукупних активів над сукупними зобов'язаннями. Різниця між банківськими активами і зобов'язаннями складає реальну величину власного капіталу комерційного банку.

Капітал = Активи - Зобов'язання

Комерційний банк є платоспроможним, якщо величина його власного капіталу більше, ніж 0. Неплатоспроможний банк - це такий банк, який має нульову чи негативну величину власного капіталу.

Різницю між активами і зобов'язаннями ще визначають як чисті активи. Зміна чистих активів за звітний період відображає зміну фінансового стану банку. Приріст чистих активів досягається в разі отримання банком прибутку, тобто за рахунок збільшення власного капіталу банку:

ЧА1 - ЧА0 = К0 + P,

де: ЧА0 - чисті активи на початок звітного періоду, ЧА1 - чисті активи на кінець звітного періоду, К0 - власний капітал на початок звітного періоду, P - прибуток, отриманий за звітний період.

Основними видами аналізу балансу банку є:

1. Аналіз структури дозволяє оцінювати зміни структури активів і пасивів протягом часу, проводити співставлення з іншими банківськими установами. Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний. Якісний аналіз полягає у визначенні переліку операцій на момент проведення аналізу. Кількісний аналіз полягає у визначенні питомої ваги окремого виду операцій в їх загальній сумі.

2. Коефіцієнтний аналіз балансового звіту. Він проводиться з використанням трьох основних коефіцієнтів:

· Коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додавання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських активів за вирахуванням міжбанківських пасивів та позичок центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.

· Коефіцієнт співвідношення кредитів і депозитів. Цей коефіцієнт визначається сумою всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо), поділені на основні депозити (включаючи до "запитання", термінові і ощадні депозити за винятком грошового ринку короткострокових і довгострокових запозичень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати низьку ліквідність (і вразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання прийняття існуючого ризику при наданні позик. "Нормальний" рівень залежить від країни, однак 70-80% може складати помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнта) і прибутковістю (яка, звичайно, краще більш високого коефіцієнта). Якщо у всієї фінансової системи показник перевищує 100%, тоді у промисловості можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій або привілейованому кредитуванні. Незабезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних контрактивних рахунків. Вони повинні прийняти форму забезпечення під збитки за позиками, які відраховуються із останніх надходжень і, таким чином, з резерву капіталу. Також важливо, що "позики", які використані в цьому коефіцієнті, повинні бути чисті від резерву під збитки.

· Коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт представляє "реальний" капітал як відсоток загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи повинні бути повністю очищені від відповідних забезпечень під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межа захисту кредиторів і вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, це показник того, наскільки банк протистоїть економічним скрутили і складнощів. Цей коефіцієнт переглядається наглядовими органами та кредитними аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку. Повний підрахунок достатності капіталу включає зважування кожної категорії активів на коефіцієнт ризику, виключення з них нематеріальних активів та дебіторської заборгованості відповідних контрагентів та нематеріальних активів з активів та капіталу, і додання потенційних зобов'язань до зважених на ризик активів.

Існують також інші коефіцієнти, які використовуються в різних випадках, але їх використання може призвести до зменшення віддачі.

Такими коефіцієнтами є:

· Дохідні активи до загальних активів. Складаються з доходних активів (підпроцентні депозити, розміщення цінних паперів, позики, авізо та інструменти капіталу), поділених на загальні активи. Цей показник повинен показувати, наскільки продуктивно керівництво використовує активи. Однак деяке "непродуктивне" використання є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, вони необхідні для підтримки операційної діяльності банку. Крім того, вимоги резервування можуть призвести до того, що банк не буде згоди використовувати деякі активи. Цей коефіцієнт вимірює ефективності використання активів.

· Співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик .. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожен з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожен з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, залучені в фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння між такими установами за один і той же місяць, за кілька років або по середньорічним показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу, а аналітики повинні використовувати деякі міркування з приводу того, що є прийнятим для кожної конкретної країни.

Книга: Банківські операції - СТОЙКО О.Я.

ЗМІСТ


на попередню